Стародавні літописи змальовують княгиню Ольгу як вродливу, енергійну, жорстоку і хитру правительку. Та найбільший комплімент літописці роблять їй тоді, коли згадують про її ніби то чоловічий розум. Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, частково можна пояснити тим, що вона першою з київських можновладців прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга безперечно залишилася б однією з найвизначніших правителів Київської Русі.
Чоловік Ольги, князь Ігор, а згодом і син Святослав перебували у Києві не часто – перебуваючи у військових походах, підкорюючи собі то хазарів, то половців, а то й саму Візантію. Увесь цей час турботи по управлінню державою брала на себе Ольга.
Добре відомо як вона тричі помстилася деревлянам за те, що вони вбили її чоловіка. Але головне у цій історії не помста. А те, що після цього вона укоренила поняття закону – з тих пір данина стягувалася не довільно, а регламентовано. Отже, Ольга першою впровадила в Київській Русі так би мовити юридичні реформи, які дозволили тогочасній державі вступити на шлях економічного розвитку і згодом перетворитися на одну з наймогутніших країн світу.
Ольга першою з київських правителів прибула до Східної Римської Імперії – Візантії – не з війною, а з миром і тим самим зробила з цієї потужної держави союзника.
Померла Ольга 969 року. Ще в домонгольські часи її було канонізовано – вона стала першою жінкою, яку прилучили до лику святих.
