2 серпня світ вшановує пам’ять жертв геноциду ромів у часи Другої світової війни. Ця дата пов’язана з трагічними подіями ночі з 2 на 3 серпня 1944 року, коли в концтаборі Аушвіц-Біркенау було ліквідовано так званий «циганський табір» (Zigeunerlager). За одну ніч нацисти вбили близько 2 900 ромів і синті – переважно жінок, дітей та літніх людей. Їхні тіла були спалені у крематоріях. Ця подія стала символом масового винищення ромського народу під час Другої світової війни.
Нацистська ідеологія з самого початку розглядала ромів як «небезпечну» і «неповноцінну» групу. Перші депортації ромів до спеціальних таборів розпочалися вже у 1935 році, а з 1940 року набули масового характеру. В Україні тоді роми вели як кочовий, так і осілий спосіб життя, але це не мало значення – переслідування та вбивства торкнулися всіх. Відомо про понад 140 масових страт ромів на території України.
Тривалий час після завершення війни історія цієї трагедії залишалася непомітною. Поширювалась хибна думка, що винищення ромів відбувалося не через расову політику, а нібито через «асоціальну поведінку». Лише у 1982 році влада Федеративної Республіки Німеччина офіційно визнала переслідування ромів під час Другої світової війни актом расизму. У 2015 році Європейський парламент встановив 2 серпня як офіційний Міжнародний день пам’яті жертв геноциду ромів. Щороку цього дня у Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії та інших європейських країнах проходять комемораційні заходи. Мета цих подій – зробити трагедію ромів видимою частиною європейської історичної пам’яті.
В Україні символічним місцем пам’яті є меморіал «Ромська кибитка» у Бабиному Яру. Він нагадує про тисячі ромів, убитих нацистами під час окупації Києва. Ідея встановлення пам’ятника виникла ще у 1990-х роках з ініціативи Володимира Золотаренка, голови Київського товариства ромів, але була реалізована лише у 2016 році його сином Артуром. Кибитка, традиційний символ кочового життя, стала нагадуванням про шлях ромського народу, який нацисти намагалися перервати.
Сьогодні роми разом з іншими громадянами України захищають країну від російської агресії: служать у Збройних силах, волонтерять, допомагають переселенцям та відбудовують громади. Як і інші, вони пережили окупацію, втрату домівок, поранення, полон і розлуку з родинами. Тому вшанування пам’яті жертв минулих злочинів — це нагадування про те, що подібні трагедії не повинні повторитися. БІЛЬШЕ НІКОЛИ!
