Школа художньої гімнастики Дерюгіних – кузня українських гімнасток. Її засновниця – легендарна Альбіна Дерюгіна. Це завдяки їй українська збірна з художньої гімнастики у світових топ-рейтингах. І завдяки їй напередодні Олімпіади українці за звичкою розраховують на медаль.
Сюди потрапляють найкращі. Ті, хто готовий працювати по 6 днів на тиждень, з ранку і до вечора. Тут сувора дисципліна і жорстка конкуренція. Витрачати свій час на спортсменок, для яких гімнастика – лише хобі, ніхто не буде. Тут місце для чемпіонок. Вдивляючись в обличчя підопічних, Альбіна Миколаївна і не підозрювала, що її головною гордістю стане рідна донька. Ірина Дерюгіна прийшла в гімнастику після балету. Буквально вмовила, щоб мама стала її тренером. Та спочатку скептично сприйняла ідею. Втім, наполегливість дівчини взяла верх.
Про якесь потурання не могло бути й мови, радше навпаки – вимоги до доньки були ще більші. І от результат – У 1977 році вона стає абсолютною чемпіонкою світу, за 2 роки повторить досягнення і змусить увесь світ на десятки роки асоціювати гімнастику з їхнім прізвищем.
Ірина Дерюгіна 10 років буде у складі збірної СРСР, а коли спортивна кар'єра завершиться, перейде до мами на тренерський місток. 1992 рік стане їхнім першим спільним тріумфом. Одразу 2 вихованиці вийдуть на олімпійський п'єдестал у Барселоні. Олександра Тимошенко здобуде золото, а Оксана Скалдіна – бронзу. У 2000-их роках світ зачаровано дивитиметься на виступи Ганни Безсонової й щоразу дивуватиметься, чому ж не золото. Ганна двічі стане бронзовою призеркою Олімпійських ігор та абсолютною чемпіонкою світу 2007 року.
Згодом буде ще одна олімпійська бронза. У 2016 році Ганна Різатдінова підкорить ігри в Ріо. Альбіна Миколаївна запевнила: щоб досягти успіху, гімнастикою потрібно захворіти. Здається, ця хвороба в родині спадкова. Тепер Школа Дерюгіних – це вже 3 покоління. Донька відповідає за хореографію і костюми спортсменок, внучка Ірина Блохіна – постановник номерів.
Їм часто закидають, що виникла монополія. Вони ж зізнаються – працювати стільки, як вони, більше ніхто не хоче. Після таких зусиль найважче сприймати несправедливі, а іноді й відверто занижені оцінки суддів. Ось чому Школа Дерюгіних вкладає у своїх дівчат і життєво кредо: йти до мети, не боячись конкуренції, болю і невдач.
